Здорові та щасливі діти

 Учні 7 класу разом із класним керівником Матвієнко Вікторією Віталіївною відвідали дитячий парк активного дозвілля "Sky park".  Метою відпочинку було: підтримати фізичне здоров’я дітей.

Найбільше дітей вразив 3-х поверховий лабіринт, тарзанка, паралонові ями. Подолавши всі батути учні  потрапили до паралонової ями, яка надає легкість падіння та змогу потрапити до дитячого скеледрому.

Під час відпочинку діти відчути сплеск позитивних емоцій та набути неймовірних нових вражень.

Формування патріотичної ообистості школяра

Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується.

В. О. Сухомлинський.

На сучасному етапі національного духовного відродження у зв’язку з затяжною економічною кризою (котра позначилася й на соціальній сфері) все більшої ваги набуває проблема формування у підростаючих поколінь почуття любові до Батьківщини, відданості молодих справі зміцнення державності, активної участі у діяльності та життєтворчості.

У “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності” зазначається, що метою громадянського виховання є формування “свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини, з притаманними їй особистісними якостями, з рисами характеру, світоглядом і способом мислення, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні” .

Тлумачний словник української мови визначає патріотизм як “любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви і подвиги”. Патріот – це вітчизнолюб, ревнитель про його благо.

З точки зору філософії патріотизм – моральний і політичний принцип, соціальне почуття, змістом якого є любов і відданість вітчизні, гордість за його минуле і сучасне, бажання захищати інтереси батьківщини.

Патріотизм – одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до Батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Патріотизм – соціально-історичне явище. Елементи його виникли за первіснообщинного ладу як форми усвідомлення родових зв’язків, обрядів і звичаїв.

Мета патріотичного виховання – це виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.

Патріотичне виховання повинно здійснюватись як двоєдиний процес на психологічному та ідеологічному рівнях:

ü Це морально-психологічний процес формування почуттів, уявлень, звичок, настроїв, прагнень, норм патріотизму, вольових якостей.

ü Це світоглядний рівень – формування патріотичної свідомості, ідей, поглядів, переконань.

Під структурою патріотизму розуміють систему таких якостей та компонентів:

Ø Патріотичне почуття (любов до рідного, тривога, відповідальність за долю Вітчизни).

Ø Національна гідність людини.

Ø Потреба в задоволенні своїх національних інтересів, у національному самовпевненні.

Ø Патріотична свідомість на основі національної свідомості, осмислення своєї громадянської ролі в суспільстві.

Ø Національний такт і повага до національної гідності людей інших національностей.

Ø Потреба у збереженні і передачі іншим людям вітчизняних духовно – культурних цінностей.

Ø Потреба і готовність до діяльності патріотичного змісту.

Одним із завдань формування патріотизму є забезпечення учнів знаннями, розвиток їх мислення, а також почуттів, пов’язаних з любов’ю і відданістю Вітчизні та культурою міжнаціональних відносин. Головними засобами у вирішенні цих задач є навчання і різноманітні форми позакласної виховної роботи.

Патріотичне виховання в школах спрямовується на залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. Воно здійснюється на всіх етапах навчання в школі, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

У процесі формування патріотичних рис та якостей особистості варто звернути особливу увагу на відбір методів навчально-виховної діяльності, які стимулюють процес засвоєння патріотичних знань, вироблення волі в їх практичній діяльності, що передбачає поєднання знань та переконань. В практиці роботи вчителів сучасної школи можна виділити деякі ефективні методи, що сприяють формуванню патріотичних переконань: методи організації навчально-пізнавальної діяльності; методи формування свідомості особистості; стимулювання навчально-пізнавальної діяльності; методи організації діяльності учнів і формування досвіду поведінки; методи контролю та самоконтролю в навчанні; методи стимулювання діяльності, поведінки учнів.

Процес формування патріотизму спирається на виокремлення певних ознак, які визначають творчу діяльність педагога: педагогічне передбачення у формуванні національно-патріотичних рис; прогнозування ускладнень в процесі спілкування викладач-учень; схильність вихователя до оптимальності вибору спільних творчих дій; вимогливу доброту педагога у процесі навчально-пізнавальної діяльності.

В цілому педагог в своїй практичній діяльності має реалізувати такі завдання:

 1) розкриття для кожної особистості поняття патріотизму, любові до свого народу, до рідної Батьківщини;

2) формування патріотичних переконань в учнів, обґрунтування необхідності їх постійного удосконалення в реальних умовах навчально-пізнавальної діяльності;

3) використання реальних соціально-педагогічних умов у процесі реалізації завдання національно-патріотичного виховання особистості;

 4) застосування нових наукових досягнень у практиці патріотичного виховання особистості, активізація шляхів підвищення ефективності національно-патріотичного виховання учнів у сучасній школі.

З метою організації патріотичного виховання учнівської молоді в навчальних закладах доречно проводити:

Ø лекції, бесіди («Я – громадянин-патріот незалежної держави України», «Пам’яті вдячні нащадки», «Моя рідна Україна», «Знати і поважати Герб своєї Вітчизни, її прапор і гімн», «Наша вітчизна –Україна», «Державна символіка Батьківщини», «Твої права і обов’язки», «Патріотизм – нагальна потреба України», «Моя земля – земля моїх предків», «Україно, матінко моя», «Символи України», «І синє небо, і жовте колосся», «Народні символи», тощо);

Ø  семінари, «круглі столи», конференції («У пам’яті світ врятований», «Утверджувати ідеали культури миру – служити миру», «Люблю я свій народ – ціную його звичаї»);

Ø уроки пам’яті («Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної», «Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься», «Наша вулиця носить ім’я героя війни»);

Ø організовувати екскурсії до музеїв військових частин, установ, підприємств, вищих навчальних закладів, зустрічі з ветеранами війни, праці та військової служби, походи по місцях бойової слави, пошукову роботу, участь у роботі клубів та гуртків патріотичного спрямування;

Ø  акції з метою упорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників, братських могил, інших поховань захисників Вітчизни;

Ø години спілкування («Я – громадянин і патріот держави», «Я  –українець!», «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»);

Ø залучати молодіжні громадські організації до соціального становлення підлітків, розвитку духовності та зміцнення моральних засад, виховання любові та поваги до історії свого народу;

Ø налагодити співпрацю з органами виконавчої влади, громадськими організаціями, закладами культури і освіти щодо героїко-патріотичного виховання учнівської молоді, пропаганди кращих здобутків українського суспільства, виховання почуття гордості громадян за свою Батьківщину;

Ø сприяти створенню військово-патріотичних об'єднань, клубів та гуртків за інтересами, молодіжних та дитячих центрів творчості, фізкультурно-спортивних та туристських клубів і підтримки їх роботи;

Ø заходи, які виховують любов до української мови – «Свято рідної мови», «Шевченківське слово», «Тиждень української мови»; конкурс на кращу розповідь української народної казки, вечір українських загадок, прислів’їв, легенд;

Ø форми роботи, пов’язані з вивченням історії рідного краю і народу (історичне краєзнавство) – відвідування місць історичних подій, вивчення літератури, збирання документів, влаштування виставок, складання історії свого роду, участь у роботі гуртків, оформлення кімнат народознавства, святкування Дня Конституції, Дня незалежності України;

Ø форми і методи виховання правосвідомості – вивчення Конституції України, зустрічі з депутатами, працівниками правоохоронних органів, дискусії: «Чи варто дотримуватись букви закону?», «Що значить бути патріотом?», захист рефератів з тем «Найважливіші функції Української держави», «Свобода та особиста недоторканість громадян»;

Ø виховання засобами праці – соціально-проектна діяльність, аукціони, ярмарки, розширення зеленої зони біля школи, впорядкування та догляд за подвір´ям, проведення операцій «Турбота», «Милосердя» та ін.;

Ø оформлення куточків державної символіки, де учні мають змогу ознайомитися з державними символами України – Гербом, Гімном, Прапором, постійне виховання в учнів поваги до державних символів, розвиток в них свідомості справжніх громадян і патріотів своєї країни;

Ø розпочинати  заходи з виносу Державного прапора України прапороносною групою, на урочистих  лінійках повинен звучати державний Гімн України.

 Система національно-патріотичного виховання учнів дозволяє формувати в майбутніх громадян патріотичне мислення, патріотичну свідомість, розвивати інтелект особистості для активної участі в навчально-пізнавальній діяльності, виробляти активну громадянську позицію, реалізувати її в практичній діяльності.

Отже, використання сучасних підходів до технології формування патріотичних рис особистості передбачає пізнання учнями себе й своєї свідомості. Дидактичні аспекти навчального процесу дають змогу формувати в учня необхідні риси майбутнього громадянина: творчість, активність, ініціативність, наполегливість.

Як свідчить історичний досвід, без національно – патріотичного виховання молоді неможливо зберегти державу, зокрема націю. Патріотичне виховання покликане формувати в молоді високі моральні якості та ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потребу в служінні їй. Воно орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями та поведінкою, спрямованими на саморозвиток.

Формування гармонійної особистості на уроках мови

Ідея всебічного та гармонійного розвитку особистості як мета виховання зародилася ще у мислителів Стародавньої Греції.

У різні історичні періоди, в конкретних державах у розумінні гармонійного розвитку вкладався різний зміст. Так, найдавніші філософи вважали, що метою виховання має бути формування гармонійно розвиненої особистості, центральними якостями якої є мудрість, здоров'я, благородство. У «Діалогах» Платона є твердження, що щасливим може бути тільки людина мудра.

В. Сухомлинський стверджував, що за маленькою шкільною партою твориться народ. А творять його в першу чергу вчителі української мови та літератури, «наставники думки, волі, духу людини», бо наука рідної мови, літератури – наука про найголовніше: про Україну, рідну землю, її силу й красу, її минуле й майбутнє.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві, вимагають нової школи, метою якої є створення «умов для розвитку гармонійної особистості», формування покоління, «здатного навчатися упродовж життя» («Національна доктрина розвитку освіти»).

Такий підхід є вимогою часу. Головними проблемами, на які сьогодні орієнтує дидактика, мають бути не просто питання «що вчити?», а «для чого вчити?» і «як учити?» Тому пріоритетами державної політики розвитку освіти є особистісна орієнтація, формування національних загальнолюдських цінностей, створення умов для формування життєвих компетентностей школярів.

Сьогодні особлива увага повинна приділятися практичній і творчій складовим навчальної діяльності. У вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів актуалізується роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної та творчої діяльності. Зрозуміло, що процес отримання інформації не є проблемою, для учня складнішим є оперування нею.

Людина стає особистістю поступово, на її формування впливає багато чинників. Серед них провідне місце належить рідній мові, тому що саме вона найглибше пронизує свідомість і підсвідомість людини, доносить інформацію про навколишній світ.

Уроки мови та літератури мають не лише освітнє, а й виховне значення. Вплив засобів мистецтва слова на юну душу величезний. Духовна спадщина нашого народу зберігає характерні риси українського виховного ідеалу, якому має підпорядковуватися формування національної самосвідомості підростаючого покоління. Література відкривається перед учнями новими гранями як могутнє джерело української духовності, нерозривно пов’язана з національними та культурними традиціями.

Одним з головних завдань вивчення літератури у школі є формування гармонійної, активної творчої особистості,  здатної оцінити  явища класичної та сучасної культури, формування компетентностей,  які базуються на знаннях, уміннях пізнавального і творчого характеру, соціальних навичках, світоглядних переконаннях.

 Піклуючись про надання всім учням певних літературних знань, умінь та практичних навичок, учитель має не забувати і про самовиявлення здібностей та можливостей дітей, для яких характерний високий інтелектуальний рівень, активність, тяжіння до творчості. Щоб система роботи з розвитку особистості дитини була ефективною, учителю української мови та літератури необхідно створювати на уроках «ситуацію успіху», адже  найважливішим відкриттям другої половини XXІ ст. слід вважати впровадження в педагогічну практику принципу навчання й виховання успіхом. Успіх створює сильний додатковий імпульс до активної роботи, сприяє становленню гідності учня. Це засада позитивного ставлення до навчання, школи, науки, праці як такої. Отже, ситуація успіху стає фактором розвитку особистості школяра.

Ситуація успіху — суб’єктивна та індивідуальна. Її переживає як учень слабкої успішності, так і учень високої продуктивної діяльності, як мудрий, досвідчений педагог, так і молодий фахівець.

З педагогічної точки зору ситуація успіху – це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.

Ситуація успіху — це суб’єктивне переживання людиною особистісних досягнень у житті. Тут маємо на увазі не продукцію масштабу світової культури, а конкретні досягнення особистості, які щодня здійснюються на уроці. Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища. Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік  стиль свого життя.

   Мета  діяльності вчителя - створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість їй відчути радість усвідомлення  своїх  здібностей ,  віри у власні сили.

      Технологія “Створення ситуації успіху” виробляє  найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з труднощами . Ця технологія розв’язує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності як постійної риси характеру, ізольованості в групі , лінощів.

     Завдання педагога – дати можливість дитині відчути радість від здолання труднощів , дати зрозуміти , що задарма в житті нічого не дається .

Створення такого «передчуття» успіху — важливе завдання вчителя у вихованні   постійного бажання оволодівати все новими й новими знаннями.

В.О.Сухомлинський  зазначав, що велике значення у вихованні стійкого, постійного  бажання вчитися й добиватися щоразу кращих і кращих успіхів має той бадьорий, життєрадісний тон, який створюється на уроці вчителем.

Ця мета реалізується в таких першорядних завданнях:

•     формування гуманістичного світогляду та гуманітарної свідомості самостійної, творчої особистості;

•     стимулювання інтересу до читання в цілому;

•     формування   стійкої   мотивації   вивчення   літератури,   відчуття   краси   та   виразності художнього слова;

•     плекання вміння сприймати прекрасне, творити власну особистість його засобами;

•     створення умов для активного осягнення програмового матеріалу завдяки насиченій розумовій діяльності, зацікавленості процесом навчання;

•     сприяння виробленню естетичних смаків, поглядів і уподобань учнів;

•     розвиток умінь сприймати літературний твір як явище мистецтва у єдності його змістових та формальних особливостей;

•     формування  читацької  культури,   творчих  здібностей,   критичного  мислення,  навичок самостійного аналізу та аргументованого оцінювання прочитаного;

•     підвищення загального рівня культури учнів як повноправних членів соціуму та активних учасників соціальних процесів;

•     виховання в учнів поваги до національної культури та інших етнокультурних традицій;

•     формування планетарного мислення, вільної орієнтації в розмаїтті культурних явищ;

•     виховання поваги до книги, до художнього твору, що є унікальною одиницею передачі інформації.

Роботу вчителя-словесника можна охарактеризувати словами К.Паустовського. Він писав про те, що кожна мить, кожне слово, кожна думка – це золоті крихти, які треба збирати десятиріччями, щоб потім перетворити у сплав і викувати з нього свою «золоту квітку». Роками йде вчитель до цього. Якими будуть його уроки – залежить від багатьох факторів: життєвого і методичного досвіду педагога, рівня учнів. Але в одному можна бути переконаним – тільки творець може виховати творця. Тільки особистість, що володіє педагогічною майстерністю, сміливістю у виборі форм і методів роботи, здатна вплинути на формування гармонійної особистості учнів.