Формування гармонійної особистості на уроках мови

Ідея всебічного та гармонійного розвитку особистості як мета виховання зародилася ще у мислителів Стародавньої Греції.

У різні історичні періоди, в конкретних державах у розумінні гармонійного розвитку вкладався різний зміст. Так, найдавніші філософи вважали, що метою виховання має бути формування гармонійно розвиненої особистості, центральними якостями якої є мудрість, здоров'я, благородство. У «Діалогах» Платона є твердження, що щасливим може бути тільки людина мудра.

В. Сухомлинський стверджував, що за маленькою шкільною партою твориться народ. А творять його в першу чергу вчителі української мови та літератури, «наставники думки, волі, духу людини», бо наука рідної мови, літератури – наука про найголовніше: про Україну, рідну землю, її силу й красу, її минуле й майбутнє.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві, вимагають нової школи, метою якої є створення «умов для розвитку гармонійної особистості», формування покоління, «здатного навчатися упродовж життя» («Національна доктрина розвитку освіти»).

Такий підхід є вимогою часу. Головними проблемами, на які сьогодні орієнтує дидактика, мають бути не просто питання «що вчити?», а «для чого вчити?» і «як учити?» Тому пріоритетами державної політики розвитку освіти є особистісна орієнтація, формування національних загальнолюдських цінностей, створення умов для формування життєвих компетентностей школярів.

Сьогодні особлива увага повинна приділятися практичній і творчій складовим навчальної діяльності. У вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів актуалізується роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної та творчої діяльності. Зрозуміло, що процес отримання інформації не є проблемою, для учня складнішим є оперування нею.

Людина стає особистістю поступово, на її формування впливає багато чинників. Серед них провідне місце належить рідній мові, тому що саме вона найглибше пронизує свідомість і підсвідомість людини, доносить інформацію про навколишній світ.

Уроки мови та літератури мають не лише освітнє, а й виховне значення. Вплив засобів мистецтва слова на юну душу величезний. Духовна спадщина нашого народу зберігає характерні риси українського виховного ідеалу, якому має підпорядковуватися формування національної самосвідомості підростаючого покоління. Література відкривається перед учнями новими гранями як могутнє джерело української духовності, нерозривно пов’язана з національними та культурними традиціями.

Одним з головних завдань вивчення літератури у школі є формування гармонійної, активної творчої особистості,  здатної оцінити  явища класичної та сучасної культури, формування компетентностей,  які базуються на знаннях, уміннях пізнавального і творчого характеру, соціальних навичках, світоглядних переконаннях.

 Піклуючись про надання всім учням певних літературних знань, умінь та практичних навичок, учитель має не забувати і про самовиявлення здібностей та можливостей дітей, для яких характерний високий інтелектуальний рівень, активність, тяжіння до творчості. Щоб система роботи з розвитку особистості дитини була ефективною, учителю української мови та літератури необхідно створювати на уроках «ситуацію успіху», адже  найважливішим відкриттям другої половини XXІ ст. слід вважати впровадження в педагогічну практику принципу навчання й виховання успіхом. Успіх створює сильний додатковий імпульс до активної роботи, сприяє становленню гідності учня. Це засада позитивного ставлення до навчання, школи, науки, праці як такої. Отже, ситуація успіху стає фактором розвитку особистості школяра.

Ситуація успіху — суб’єктивна та індивідуальна. Її переживає як учень слабкої успішності, так і учень високої продуктивної діяльності, як мудрий, досвідчений педагог, так і молодий фахівець.

З педагогічної точки зору ситуація успіху – це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.

Ситуація успіху — це суб’єктивне переживання людиною особистісних досягнень у житті. Тут маємо на увазі не продукцію масштабу світової культури, а конкретні досягнення особистості, які щодня здійснюються на уроці. Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища. Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік  стиль свого життя.

   Мета  діяльності вчителя - створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість їй відчути радість усвідомлення  своїх  здібностей ,  віри у власні сили.

      Технологія “Створення ситуації успіху” виробляє  найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з труднощами . Ця технологія розв’язує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності як постійної риси характеру, ізольованості в групі , лінощів.

     Завдання педагога – дати можливість дитині відчути радість від здолання труднощів , дати зрозуміти , що задарма в житті нічого не дається .

Створення такого «передчуття» успіху — важливе завдання вчителя у вихованні   постійного бажання оволодівати все новими й новими знаннями.

В.О.Сухомлинський  зазначав, що велике значення у вихованні стійкого, постійного  бажання вчитися й добиватися щоразу кращих і кращих успіхів має той бадьорий, життєрадісний тон, який створюється на уроці вчителем.

Ця мета реалізується в таких першорядних завданнях:

•     формування гуманістичного світогляду та гуманітарної свідомості самостійної, творчої особистості;

•     стимулювання інтересу до читання в цілому;

•     формування   стійкої   мотивації   вивчення   літератури,   відчуття   краси   та   виразності художнього слова;

•     плекання вміння сприймати прекрасне, творити власну особистість його засобами;

•     створення умов для активного осягнення програмового матеріалу завдяки насиченій розумовій діяльності, зацікавленості процесом навчання;

•     сприяння виробленню естетичних смаків, поглядів і уподобань учнів;

•     розвиток умінь сприймати літературний твір як явище мистецтва у єдності його змістових та формальних особливостей;

•     формування  читацької  культури,   творчих  здібностей,   критичного  мислення,  навичок самостійного аналізу та аргументованого оцінювання прочитаного;

•     підвищення загального рівня культури учнів як повноправних членів соціуму та активних учасників соціальних процесів;

•     виховання в учнів поваги до національної культури та інших етнокультурних традицій;

•     формування планетарного мислення, вільної орієнтації в розмаїтті культурних явищ;

•     виховання поваги до книги, до художнього твору, що є унікальною одиницею передачі інформації.

Роботу вчителя-словесника можна охарактеризувати словами К.Паустовського. Він писав про те, що кожна мить, кожне слово, кожна думка – це золоті крихти, які треба збирати десятиріччями, щоб потім перетворити у сплав і викувати з нього свою «золоту квітку». Роками йде вчитель до цього. Якими будуть його уроки – залежить від багатьох факторів: життєвого і методичного досвіду педагога, рівня учнів. Але в одному можна бути переконаним – тільки творець може виховати творця. Тільки особистість, що володіє педагогічною майстерністю, сміливістю у виборі форм і методів роботи, здатна вплинути на формування гармонійної особистості учнів.